Jus gentium

Jus gentium (право народів, переґринське право) — термін, що виник в Стародавньому Римі і означає правові норми по відношенню до підкорених і союзних народів. Дані правові норми були частиною римського законодавства і склалися під час вирішення спорів між римськими громадянами і іноземцями (переґрінами).

Jus gentium з'явилося в другій половині існування Республіки в Стародавньому Римі, коли він став центром всесвітньої торгівлі. Це поняття ввів Доміцій Ульпіан, що поділив право на три роди (за природою норм права):^[1]

Перший — Природне право, яке стосується усіх живих істот.

Другий — Право народів (Jus gentium), яке стосується всіх людей, зокрема й іноземців.

Третій — Цивільне право (jus civile), яке належить до відомого політичного цілого, стосується лише громадян Риму.

З розвитком торгівлі в Римську Республіку стали прибувати торговці з різних країн, які іменувалися іноземцями (peregrini). Так як jus civile не передбачало для іноземців ніякого захисту, виникла необхідність врегулювання правових відносин як між самими іноземцями на території Риму, так і у випадку, коли однією стороною був римський громадянин, а іншою — іноземець.

Джерелами jus gentium є едикти преторів і магістратів у справах іноземців.

У порівнянні з jus civile право народів (Jus gentium) високорозвинене, має добре розроблені юридичні конструкції.

У jus gentium з'являються нові засоби захисту: преторські позови, реституція, інтердикт і введення у володіння (непозовний спосіб захисту).

У jus gentium з'являється критерій доброї совісті (bonae fidei) і справедливості (aequitas) при вирішенні питання про дійсність угоди. На відміну від jus civile, де була важлива форма угоди, в jus gentium на перше місце вийшов критерій змісту правочину. Угода могла бути визнана дійсною і з порушенням форми.

Jus gentium втратило своє значення після прийняття закону Каракалли у 212 році. За цим законом всі жителі Римської держави наділялися Римським громадянством.

В епоху рецепції римського права в Європі «jus gentium» призвів до виникнення в науці та практиці держав поняття «міжнародне право».

• Юс генціум [Архівовано 2 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Юс натурале [Архівовано 12 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — С. 496. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• Юс еквум [Архівовано 13 травня 2021 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2004. — Т. 6 : Т — Я. — 768 с. — ISBN 966-7492-06-0.
• http://www.constitution.org/gro/djbp.htm [Архівовано 3 травня 2020 у Wayback Machine.]